Минулого тижня Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти оголосило переможця конкурсу на Великий герб України. Після повідомлення міністра культури ескіз герба швидко облетів соціальні мережі і отримав багато критики, обговорень і мемів.   Обговорювати мистецькі або геральдичні якості цього ескізу я не бачу сенсу, бо вже було сказано багато розумного і навіть конструктивного на тему. Для мене всі такі експерименти “під старовину” в сучасному світі виглядають дивно і фальшиво, але залишимо мою приватну думку і поговоримо більш загально – про історію пошуків Великого герба в Україні (а вона досить довга і цікава), доцільність цієї затії і моєї гіпотези, чому це питання з’явилося сьогодні знову. Олексій Кохан, ескіз-переможець конкурсу на Великий герб України. 2020 рік Пошукам Великого Герба України, насправді, вже понад сто років, адже ця ідея з’явилася ще в 1917 році, і до нас дійшла навіть описана Грушевським зустріч різних поважних художників і геральдистів, серед яких був Нарбут, Василь Кричевський, Федір Кричевський, Микола Біляшівський, Кость Широцький. Описав він і ідеї, які обговорювали – і ідея взяти герб Гетьманщини без змін, і “золоті звізди на синім тлі, по числу земель Нової України” і Галицький лев і Архангел Михаїл, і золота буква У. Сам Грушевський, до речі, пропонував зробити основним символом золотий плуг на синьому тлі, як символ “творчої праці, мирної праці”. Судячи з усього, ця зустріч закінчилася нічим (до речі, я надіюся, що наш конкурс закінчить тим самим), і до питання основного знаку країни повернулися вже трохи пізніше, коли треба було друкувати гроші. І тоді з’явився осучаснений тризуб Володимира, який створив Нарбут. Ця ідея, звісно, була значно сильніша за всі золоті букви і звізди, тому що була сучасною, стильною, але при цьому з великою історичною тяглістю і змістом. А вписане в тризуб слово “воля” для мене взагалі було завжди геніальним і абсолютно сучасним рішенням. Грушевський про тризуб писав так: “Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною і культурною історією”.  Цікаво, що Георгій Нарбут не пропонував використовувати тризуб самостійно, а пропонував ось такий варіант герба. 1918 рік Василь Кричевський, ескізи Великого герба України, Малого герба України і заставки для дипломатичних паперів, 1918 року. Нарбут, до речі, критикував цей варіант і вважав, що Кричевський намалював його, як художник, “не звертаючи ніякої уваги на вимоги геральдики і навіть цілком незнайомий з нею”. Плакат із кольоровим гербом Кричевського, який був був затверджений УНР. Плакат є лише в одному екземплярі. До цього думали, що Кричевський намалював лише чорно-білі ескізи. 1918 рік. Обкладинка проєкту Нарбута до Великого герба. Сам варіант цього герба до нас, на жаль, не дійшов. 1918 рік. Проєктів Великих Гербів України було намальовано чимало, і щоразу вони наштовхувалися на критику і геральдики, і доречності, бо Великі герби в основному практикувалися в імперій і мали на меті показати успішне збирання земель. Та і мода на них була ще сто-двісті років до УНР. Якщо погуглити, то видно, що навіть старі імперії не всі мали Великий герб – не мала його Імперія Габсбургів, не мала його і Велика Британія, мали от Пруссія і Росія. Також є низка країни, які відмовилися від них, коли стали республіками. Я не геральдистка, але, якщо глянути на оті Великі герби, то ми побачимо, що це важкі і складні композиції, логіку яких і стилістику ще можна уявити собі в 18 столітті, але створювати таке навіть в часи УНР було просто дивно. Бо одне діло, коли у вас давні і наповнені змістом ці скупчення левів, змій, орлів і єдинорогів під балдахінами, а друге діло, коли ви оце починаєте все сьогодні малювати під копірочку). Великий герб Королівства Пруссія. 1873 рік Але попри суперечки, питання Великого герба не вщухало – наприклад, Микола Битинський малював Великий і Середній герби ще в 1938-39 роках на замовлення Уряду УНР в екзилі. Сам Великий герб Битинського близький до тих елементів, які прописані в Конституції і були включені в бриф цього конкурсу, але, як на мене, то його експерименти з тризубом в 1930-х роках для часопису “Гуртуймося” і його Середній герб значно цікавіші, сучасніші і більш зібрані композиційно. Але знову ж таки – це думка більше графіка. Микола Бутинський, Великий, Середній і Малий герби України, 1938 рік. Щоб закінчити цю історичну частину, ще лише додам, що конкурси на Великий герб проводилися також в 1991, 2001 і в 2007. Деякі варіанти переможців навіть вносилися в Раду, деякі допрацьовувалися, але дискусія щоразу велася запекла (як і нині). Ось, наприклад, коментарі геральдистів на доопрацювання проєкту О. Івахненка в 1996 році: “В іконографії лева відчувається невпевненість (невеликий крок) і ущемленість (деякі анатомічні вади на деяких проєктах). Крім того, лев, поданий в деяких проєктах як герб Королівства Русі, не може так трактуватися, оскільки не має золотої корони галицького лева”. А от цей коментар показує, що гельдика – це дуже ризикована річ (я навіть зраділа, що ми оті “злидні” не прийняли): “У проєкті великого Державного Герба України під щитом лежать перевернуті колоски пшениці, що геральдисти трактують як занепад сільського господарства, голод, злидні”. Ескіз великого Державного Герба України авторського колективу О. Івахненка. 1996 рік. Ну що ж, як бачите, пошуки Великого герба України – це дуже живуча і навіть трохи нав’язлива ідея, до якої доклали руку і геніальні митці, і непогані політики, і купу конкурсів проведено і коментів понаписувано. А Великий герб все не з’явився ні сто років тому, ні після проголошення Незалежності. І якщо чесно, думаю, що і зараз не з’явиться, бо плекати в собі імперські амбіції мені здається пізно, малювати барокові балдахіни – також, а насолоджуватися крутезним, стильним, глибоким і абсолютно професійно зробленим Тризубом – завжди на часі. Так навіщо ми знову в цій річці? Моя гіпотеза, що президент і нова влада, які декілька разів так зворушливо оминали українську символіку навіть в новорічних виступах, просто не бачать оці всі українські символи питомо своїми і шукають для себе щось нове. Та і їхня любов до ребрендингів усім відома. Бо в наш час ця нова спроба справді виглядає більш політичною, ніж доцільною. І цікаво було дізнатися, що голова журі цьогорічного конкурсу теж не бачить потреби у Великому гербі. Ось цитата Андрія Гречила, нашого відомого геральдиста, якою б я хотіла цю статтю закінчити: “Сенсу в затверджені Великого герба дійсно немає. Час, коли це можна було зробити безболісно, вже минув. Існуюча символіка сприйнята країною й себе виправдала”. Популярний мем із Facebook, який поширювали під час обговорення конкурсу 2020

Оригінал статті — на сайті Українського кризового медіа-центру: https://uacrisis.org/uk/stolittya-poshukiv-velykogo-gerba-ukrayiny

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *